Спробуємо в цій статті дати аргументовану відповідь на питання про змішуваність імпортних олив і олив вітчизняного виробника. Але перед цим подивимося, що виробляє наш український виробник мастильних матеріалів. На жаль, галузь у цій галузі за 22 роки незалежності України не зазнала успішних змін. Здебільшого на нечисленних НПЗ України виробляють оливи за ГОСТами, розробленими ще за часів СРСР. Наприклад, М10г2K, І-40А тощо. Оливи виробляють на основі мінеральних олив із додаванням до них мінімального пакета присадок, які, до речі, кажучи, теж розроблено відповідно до тих самих ГОСТів. Ці всі продукти характеризуються низькою ціною і низькими експлуатаційними характеристиками. На просторах нашої країни ще залишилося те саме обладнання, рухомий склад, яке не встигли попиляти. Уся ця техніка просто не потребує високотехнологічних сучасних мастильних матеріалів, оскільки її було вироблено, в основній своїй масі, за того самого СРСР і за тих самих ГОСТів.

Потрібно зазначити, що були неодноразові спроби виробляти сучасні оливи, які могли б скласти пряму конкуренцію закордонним аналогам. Наприклад, на потужностях того ж Кременчуцького НПЗ на маслоблоці було запущено у виробництво, спільно з французькими, фахівцями масло під брендом «TAU». Як показав час, успішним цей проект не виявився.  Згодом маслоблок на Кременчуцькому НПЗ і зовсім зупинився.

Повернемося до головної теми, до змішуваності. Змішувати в будь-яких кількостях і пропорціях оливи вітчизняного виробництва та імпортні оливи не можна категорично. По-перше, це загрожує наслідками - виникнення піни в системі змащення, можливість появи хімічної реакції з виділенням осаду, зміна в'язкісно-температурних властивостей олив, зміна складу присадок. По-друге, це економічно не доцільно. Ці оливи не змішуються не за в'язкістю, не за призначенням, не тим більше за допусками.